Україна сьогодні, 9 листопада, святкує День української писемності та мови, а також вшановують пам'ять Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія
Нестор Літописець – монах Києво-Печерського монастиря, перший давньоруський письменник і літописець, послідовник творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Він традиційно вважається одним з авторів "Повісті минулих літ".
Раніше існувала традиція 9 листопада, коли батьки відводили дітей в школу, а потім йшли до церкви: поставити свічку перед образом Нестора-Літописця і помолитися, щоб він допоміг дитині в навчанні.
Кілька слів про свято сказала доцент кафедри іноземних та української мов Олена Гончаренко:
- Щиро вітаю всіх тих, хто будує державу, хто причетний до становлення і формування України ХХІ сторіччя. Безумовно, фактор мови є провідним і концентруючим увагу багатьох людей на сьогоднішньому етапі нашого становлення і розвитку громадянського суспільства. Зважаючи на те, що студенти є передовою складовою частиною нашого суспільства, вони мають бути озброєні не тільки знаннями, емоціями, інтелектом, а, в першу чергу, певними завданнями, котрі стоять на сьогоднішньому етапі. Тому ми маємо чітко визначити для себе, що ми можемо сьогодні зробити для того, щоб консолідувати наше суспільство. І мова – це той фактор, який дозводить нам здійснити це якнайшвидшим чином і досягнути миру в суспільстві, і, безумовно, дати можливість молоді реалізуватися в цьому житті.
Ми формуємо у студентів комунікативні якості, і наша заданість полягає в тому, щоб сформувати їх в усній і в письмовій формі. Молодь – носій мови, мови державної, і їх завдання – знати, уміти і реалізуватися у житті. У нас заплановано на цей навчальний рік багато заходів, які надають їм таку можливість. Щорічно (і це вже стало традицією) наші студенти є учасниками щорічної конференції, яка проходить у Донецькому юридичному інституті. Тематика конференції, яка проводилась 8 листопада, має назву: «Українство – динаміка сенсів і вимірів національного буття». Наші студенти на ній представлені: це першокурсники Данило Шрамко з виступом на тему «Соціальна справедливість та її прояви в громадянській ліриці Павла Грабовського», Інна Григораш з виступом на тему «До проблеми вивчення української козаччини в історичних європейських джерелах», Анастасія Кучук із виступом на тему «Образ України в поетичних творах Михайла Пронченка».
Свої думки на тему «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема»
висловили студенти 2-го курсу (група МВС-18-1)
Владислав Кулєєв:
- Так добре сказати про українську мову може лише людина з народу, з глибоким корінням, якому дід і тато передали хист поета. Так, це слова Володимира Сосюри. Він був саме тим, хто на початку XX століття живив своєю ліричною поезією українських читачів. Народ, як жива істота, і мова – її голос. І голосом народу є поети, які виражають його волю. Володимир Сосюра найвлучніше розкрив думку нерозривності мови і її носія. Доки народ говорить рідною мовою, доти він існує як самостійна, самобутня одиниця.
Ми є нащадками обов’язку підтримання і збереження нашої самобутності. Ми маємо для цього сприятливі умови. Немає більше Російської імперії, як за часів Тараса Шевченка, ні Радянського Союзу, як за Володимира Сосюри, тепер Україна незалежна і має власний курс розвитку. Зараз проросли труди українських поетів і письменників, і нащадки повинні культивувати і збагачувати народний спадок.
9 листопада ми відзначаємо день української письменності. І не дарма ця дата збігається з днем пам’яті Нестора Літописця. Він втілює мудрість і шану історії як джерела розуміння значущості власного народу.
Ксюша Савельєва:
- Упродовж віків мова допомагала людям утверджувати своє існування, виступала знаком розуміння та взаємоповаги. Наша рідна українська – одна з найбагатших і наймилозвучніших у світі. Знати, берегти й примножувати рідну мову – це обов'язок кожної людини. Ми живемо в той час, коли наше слово нарешті здобуло незалежность і доказом цього є дзвінка українська, яка лунає звідусюди. Народ, який не усвідомлює значення своєї мови, не може розраховувати на процвітання своєї нації.
Ліна Петрова:
- А чи можете ви уявити народ без власної мови? Я – ні, та й ви також. Це як небо і земля, що доповнюють один одного, створюючи ідеальний баланс у Всесвіті. Спробуй відібрати у народа мову і швидко поплатишся за це, бо не можна зазіхати на його самобутність. Мова наша – це душа і незбагненна рушійна сила, що віками спонукає боротися за неї і за самих себе. Це джерело надії і натхнення її носіїв і слухачів.
Антон Алексанкін:
- Мені здається, що мову по праву можна ототожнити з народом у більшості випадків. Вона відіграє велику роль як у повсякденному житті народу, так і в житті народу в більш широкому сенсі. Це той фактор, що зближує людей через мудрість, що передається з минулого у майбутнє через пам’ятки і твори мистецтва. А взагалі, українська мова – це круто!
Дарина Попова:
- Наша рідна мова є душею і найважливішим багатством волелюбного, сильного духом і нескореного українського народу. Вона пройшла тернистий шлях до свого становлення - гартувалася, збагачувалась і відточувалась. Наші прадіди не лише відстоювали незалежність України, а й існування та визнання у світі української мови. Упродовж віків мова допомагала українцям утверджувати свою самобутність. Тому її збереження – важливе завдання для кожного українця. Лише разом ми зможемо забезпечити розвиток і процвітання рідної мови, яка увібрала в себе багаторічну історію і традиції українського народу і є основою його народності.
