Я, Романенко Оксана Василівна, доцент кафедри іноземних та ділової української мов КЕІ КНЕУ, запускаю челендж «Освіта_на_карантині».
Передаю Вишневській К.Г., Базаренко І.А., Чижиковій О.В., Гушко О.А., Гончаренко О.М. та іншим викладачам і студентам КЕІ ДВНЗ "КНЕУ імені В.Гетьмана"
Ми добре розуміємо значення слова «дистанція», отже, від початку оголошення карантину визнавали, що повинні досягти головної мети дистанційного навчання – забезпечити постійний зв'язок зі студентами і, відповідно, безперервність начального процесу.
Чи було це важко? – Скоріше, ні. Надсилати завдання та перевіряти їх вчасно – ні, це зовсім не важко, бо заочне навчання привчило нас до такого режиму. Але було дуже цікаво спробувати щось нове і незвідане ... І ми почали «зустрічі» зі студентами в онлайні.
Як це було? Спочатку трохи ніяково, коли, вранці, мабуть, розбудивши студентів, заставала їх зненацька заспаними, майже у ліжку, з філіжанкою кави; або ж вони дуже вміло ховались за своїми світлинами. Пізніше вони й самі, напевно, дібрали смаку і виходили на зв'язок привітні, усміхнені, дівчата при повному макіяжі, хлопці з серйозним виразом обличчя… І це було приємно, тому що за інших обставин вони б спокійнісінько собі продовжували спати.
За цей період я дуже «просунулася» у технічному сенсі. Бо студенти навчили користуватися Zoom, вдосконалити Skype. А Discord вони взагалі встановили на мій комп дистанційно. Я зверталася за порадою, вони завжди відповідали, трохи поблажливо, але з повагою. Не усі однаково вчасно здавали завдання, але переважна більшість робили це досить успішно.
За цей період студенти розкрилися з інших сторін. Бо те саме дистанційне навчання дало змогу уміло використати славнозвісний особистісно орієнтований підхід. Завдяки карантину я зрозуміла багато чого про студентів. Так, приміром, мене вразив Сітдіков Богдан своїм дуже креативним підходом до розповіді теми, а Влад Голіков бездоганно знає українську мову, а Тимур Чухно – організована і відповідальна людина, а у Ярослава Копійки завжди ціла купа запитань, і навіть Вайбер не спасає, а дві Ані, Велика і Корчаловська, дуже артистичні, а в Богдана Нечепуренка шикарна французька вимова. Хай вибачають ті студенти, які розмовні теми здали аж з четвертого разу, бо то була тривала й копітка робота над удосконаленням навичок іншомовного говоріння.
Дуже приємно було спостерігати результати такої роботи. Удвічі приємніше було перевіряти письмові роботи насамкінець періоду усамітнення, бо першою реакцією майбутніх психологів на завдання було коротке і змістовне «Ми у шоці!».
Щоразу, коли я виходила в онлайн для зустрічі зі студентами, я почувала себе пілотом космічного корабля, який везе на орбіту найцінніший вантаж – знання (жартую). Мій бідний телефон «розпух» від обсягу інформації, але я радію, що завдяки сучасним засобам спілкування у моїй пам’яті залишаться не тільки студентські обличчя, але й голоси.
Отже, карантин нас багато чого навчив. Не можу сказати, що це кращий спосіб навчання. Ні, безпосередній контакт зі студентами набагато ефективніший. Однак, як не дивно, те саме «дистанційне навчання» дуже наблизило нас до студентів. І за це їм сердечна подяка. Не підвели ні вони, ні техніка.
Відгуки на публікацію від студентів
Аня Велика: Je vous remercie de tout coeur. Mille fois merci🌸
Богдан Нечепуренко: Попри все, це був чудовий навчальний семестр.
