Акт Злуки (Соборності) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) і Української Народної Республіки (УНР) 22 січня 1919 року
(Сучасні інтерпретації 105-річної події в Україні)
Напередодні 105-річного ювілею – Дня Злуки ЗУНР і УНР, важливо згадати маловідомі факти про ті так далекі від сьогодення дні, коли остаточно було прийнято рішення про майбутнє об’єднання двох українських республік.
Для короткого огляду сучасних інтерпретацій нашої теми ми взяли 5 праць наших сучасників: підручник Ганни Дильонгової «Історія Польщі 1795-1990» у перекладі з польської Михайла Кірсенка (Київ, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 239 с.), книгу видатного англійського історика, професора Університету Лондона Нормана Дейвіса «Європа. Історія» (переклад з англійської Петра Таращука; Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2006. – 1464 с.) – світовий бестселер; з українських видань, як на нашу думку, заслуговують на увагу: посібник за редакцією професора Василя Танцюри «Політична історія України» (Київ: Видавництво «Академія», 2001. - 488 с.), «Курс лекцій з історії України» у 4-х частинах, Частина ІІІ «Новітня історія України» за авторством істориків Коріненка П.С., Фартушняка А.К (Тернопіль, Видавництво Астон, 2007. – 416 с.), «Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі» за редакцією Володимира Петровського, Людмили Радченко, Валерія Семененко (Харків, Видавничий дім «Школа», 2007. - 592 с.).
Як відомо, у жовтні 1918 року Австро-Угорська імперія розвалювалася: чехи, словенці, словаки, хорвати, поляки «взяли курс на здобуття самостійних держав». Західноукраїнські землі до листопадової революції 1918 року на теренах Австро-Угорської імперії також входили до її складу. 13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада як вищий законодавчий орган на західноукраїнських землях ухвалив «Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель. Одразу було розпочато проти ЗУНР війну з боку Польщі, адже вона не визнавала влади ЗУНР й поширювало «історичне право на Східну Галичину». Сподівання галицьких лідерів на допомогу австрійського уряду у цій складній ситуації виявилися марними – 31 жовтня 1918 року на засіданні австрійського уряду австрійці відмовилися визнати Українську Національну Раду, утворену у Львові 18 жовтня 1918 року. Тобто, з самого початку свого існування ЗУНР вже було під загрозою.
До речі, Українська Національна Рада «не проявляла жодних ознак до рішучих дій». 1 листопада 1918 року Польська Ліквідаційна Комісія прибула до Львові з метою взяти на себе функції влади від австрійського намісника К. фон Гуйна. Навіть у такий момент Українська Національна Рада мовчала. Справедливості заради слід згадати, що ще в жовтні 1918 року галицькі лідери Євген Петрушевич і Кость Левицький застерігали Відень про те, що «якщо він не надасть автономії, то Галичина вступить на шлях, що веде до соборної української держави, тобто до Києва».
1 листопада 1918 року у результаті українського національного повстання влада у Львові перейшла до українців. У процесі переговорів з намісником Галичини К. фон Гуйном взяла участь й Українська Національна Рада, якій було передано владу в особі К. Левицького, С. Голубовича та інших. Керівництво ЗУНР взяло курс на об’єднання з УНР.
Вже 1 грудня 1918 року у Фастові, а саме там вже перебувала Директорія, був підписаний Передвступний договір про майбутнє об’єднання двох республік. Передвступний договір з боку ЗУНР підписали Л. Цегельський, Д. Левицький, а з боку Директорії (УНР) – В. Винниченко, С. Петлюра та інші.
Переговори відбувалися за складної внутрішньої й зовнішньої ситуації, адже йшла війна. На початку 1919 року Чехословаччина вже окупувала західну, Румунія – південно-східну частини західноукраїнського краю. Всі ці анексії відбувалися з дозволу Англії, Франції – держав Антанти.
4 січня 1919 року у Станіславі уряд ЗУНР прийняв рішення про Злуку ЗУНР і УНР і доручив Державному Секретаріатові «негайно розпочати переговори з Київським правительством для сфіналізовання договору про злуку».
17 січня 1919 року до Києва прибула делегація ЗУНР у складі 36 осіб на чолі з Л. Бачинським і С. Витовицьким для урочистого підписання Акту Злуки і участі в роботі Всеукраїнського Трудового Конгресу. 22 січня 1919 року в Києві святковий день, розпочато урочисті збори. Голова делегації ЗУНР Л. Бачинський виступив з промовою, в якій пролунало: « … Відсьогодні Західна Україна лучиться в одне нерозривне тіло, в Соборну і Суверенну Державу».
Директорії було передано документи, які засвідчували усі кроки Української Національної Ради до злуки. Від імені Директорії Ф. Швець оголосив Універсал про Злуку УНР і ЗУНР (Універсал Соборності). Президент ЗУНР Євген Петрушевич був обраний до складу Директорії. Агресія проти ЗУНР тривала..
Сьогодні історики називають різні причини «невдач», «поразки», «придушення українського національно-визвольного руху 1917-1920 рр.», поразки ЗУНР, серед яких:
- «Безпідставна орієнтація лідерів ЗУНР Є. Петрушевича, Л. Бачинського, К. Левицького та інших на прихильність до них Антанти.
- Антанта не бажала визнавати незалежності ЗУНР та її Злуки із українськими соціалістами УНР.
- Злука (об’єднання) УНР і ЗУНР в одну державу через низку причин не була доведена до кінця: Директорія під натиском Червоної армії сама залишила майже всю територію України; Євген Петрушевич як лідер ЗУНР й її президент, а також одночасно член Віденського парламенту, постійно звертався до Австрії як третейського судді, сподівався на допомогу й «виявився неготовим до дійсно революційних дій, не мав власного погляду на стан і перспективи національного руху».
- Історики відмічають відмінності економічної і політичної системи обох державних організацій; зовнішньополітичні інтереси ЗУНР і УНР.
- Серед причин, які призвели до поразки українського національного руху 1917-1920 рр. в цілому, називають, перш за все, відсутність єдності в суспільстві, недостатню національно-патріотичну свідомість місцевого населення: українці орієнтувалися по-різному: «одні – на Велику Україну, другі – на ЗУНР, треті – на Угорщину, четверті – Чехословаччину».
- Всі українські уряди – Українська Центральна Рада, уряд Павла Скоропадського, Директорія – діяли за умов міжнародної ізоляції, на той час «власних сил для перемоги з чисельними ворогами не вистачало».
257 діб ЗУНР вела боротьбу за право на своє існування … За умов війни не вдалося скликати Всеукраїнські Установчі збори, які мали надати Актові Злуки юридичної сили, не вдалося й визначити організацію єдиної влади. 16-18 липня 1919 року Українська Галицька Армія у кількості 45 тисяч осіб вимушена була покинути Галичину: як відомо, з Парижа Й. Пілсудський отримав дозвіл Антанти на анексію всієї Галичини по р. Збруч. Українська Галицька армія опинилась «у трикутнику смерті: Дністер – Збруч – Заліщики».
ЗУНР перестала існувати … Разом з тим ця історична подія в історії українського народу мала й позитивне значення, адже не слід забувати, що цей Акт Злуки ЗУНР І УНР зіграв свою «мобілізуючу роль у боротьбі за українську державність».
Валентина Шайкан,
в.о. зав кафедри соціально-гуманітарних наук,
доктор історичних наук, професор;
Карина Гайванович,
здобувач вищої освіти, ІІ курс,
спеціальність «Історія і правознавство»
