Після розгрому ворога на Курській дузі (літо 1943 р.) радянські війська розгорнули загальний стратегічний наступ. В його зоні опинилося практично усе Лівобережжя України. Вийшовши до Дніпра, війська форсували цю водну перешкоду і зламали оборону, так званого, «Східного валу». Почалося звільнення Правобережної України. В цей же час розпочались бої за Криворіжжя.
Загальновійськова операція по визволенню Кривбасу хронологічно поділяється на два етапи:
1-й: жовтень–грудень 1943 р., коли війська Степового (з 20- го жовтня 1943 р. – 2-го Українського) фронту під командуванням генерала армії Конєва І.С. вийшли на підступи до Кривого Рогу і Кіровограду звільнили перші населені пункти північних і північно-східних теренів Криворіжжя та рудники: «Жовта Ріка», імені Леніна, імені Рози Люксембург. Вони закріпились на р. Інгулець. Але, не маючи достатніх сил для подальшого наступу, перейшли до оборони, ведучи запеклі бої з ворогом;
2-й: січень–лютий 1944 р., коли на ділянці 2-го і 3-го Українських фронтів було створено плацдарм стратегічного значення довжиною понад 400 км по фронту і 100 км у глибину, що й дало змогу 3-му фронту успішно провести Нікопольсько – Криворізьку операцію, в результаті якої було ліквідовано нікопольське вороже угрупування та звільнено Кривий Ріг.
Штурм північного передмістя і рудників розпочався о 5-й годині ранку 22 лютого. О 6 годині 30 хвилин 15-а гвардійська стрілецька дивізія зайняла ст. Мудрьона й форсувала р. Саксагань. До 11 години звільнила ст. Карнаватка, рудник ім. Артема і вийшла на північно-західну околицю міста. 28 гвардійська стрілецька дивізія, яка наступала зліва, вибила противника з селища Робітниче, форсувала р. Саксагань. У західній частині міста розпочалися вуличні бої. Центр свого наступу 28-а гвардійська стрілецька дивізія спрямувала на селище Змичка. Розвиваючи наступ, 10-а гвардійська повітряно-десантна дивізія зайняла рудник ім. Фрунзе, «Жовтень», «Дубова Балка», селище «Більшовик» і с. Божедарівка, а 188-а стрілецька дивізія – с. Веселий Кут , селище Катеринівка, рудник ім. К. Лібкнехта. Успішно завершилась операція по врятуванню греблі на р. Саксагань загоном спеціального призначення 37-ї армії під командуванням підполковника Шурупова А.М. Бійці загону з допомогою місцевих мешканців – провідників: Гриньова М., Гудзь І., Мамон С., Санкевича М., Мазикіна М., Шаповалова Г. у ніч на 21 лютого прорвались до греблі КРЕСу, розмінували її і протягом доби вели бої у ворожому оточенні, тримаючись до підходу головних сил 82-го стрілецького корпусу.
57-й стрілецький корпус 37-ї армії протягом 22-23 лютого звільнив рудник «Червоногвардійський», селище Суха Балка, села Атаманівка, Глеєватка, Зелений Яр, східну околицю Лозуватки та інші населені пункти. 46-а армія у складі 6-го гвардійського стрілецького корпусу (командуючий - генерал-майор Котов Г.П.) та 34-го стрілецького корпусу (командуючий – генерал-майор Кособуцький І.С.) вістря свого головного удару спрямувала на коксохімічний і металургійний заводи. Особливо запеклі бої йшли за Свистунове, Новий Кривий Ріг, Іванівку, Зелене містечко та інші населені пункти Криворіжжя. 21 лютого 48-а гвардійська стрілецька дивізія (генерал-майор Корчиков Г.М.) та 394-а стрілецька дивізія (генерал-майор Лисицин О.І.) підійшли впритул до міста. В стик між ними було введено в бій 236-у стрілецьку дивізію (генерал-майор Фесін І.І.). 22 лютого після важких боїв 48-а гвардійська стрілецька дивізія оволоділа металургійним заводом, а згодом – в результаті 5-годинних атак звільнила – Соцмісто. 236-а стрілецька дивізія, ведучи наступ північно-східніше залізничної ст. Червона, неодноразово відбивала контратаки ворога. Та гітлерівці не витримали натиску, залишили станцію, цегельний завод і відійшли в центр міста. Переслідуючи їх, воїни дивізії у нічних боях форсували Інгулець і 23 лютого визволили Гданцівку, заводи «Комуніст» і цегельний. 22 лютого командир розвідки 236-ї стрілецької дивізії капітан Без’язичний П.М. підняв Червоний Прапор над будинком зруйнованої міськради.
Тож, до 16 годин 22 лютого місто було майже очищено від гітлерівців. Між тим, боротьба за Кривий Ріг в сучасних його межах тривала впродовж і наступних днів лютого - березня 1944 року. 23 лютого було звільнено район МОДРу та селище Першотравневе, 24-го- Змичку та Всебратське, 25-го – Карачуни. Бої за звільнення теперішньої території селища Південного ГЗК (села Войково, Новий Кривий Ріг, Новоіванівка, Скелеватка) вели воїни 31 гвардійського стрілецького корпусу (командуючий – генерал-майор Утвенко О.І.; з березня 1944 року – генерал-майор Бобрук С.А.). Ці бої продовжувались до 8 березня. За офіційними даними в боях за цей маленький клаптик землі загинуло 302 солдати і офіцери, 50 чоловік пропали без вісті.
8 березня 1944 року бійці 4-ї та 40-ї гвардійських стрілецьких дивізій 31-го гвардійського стрілецького корпусу звільнили Олександрів Дар (Рахманівка). За Інгулецький район вели бої 170 підрозділи 28 гвардійського стрілецького корпусу (командуючий генерал-майор Морозов С.І.) 8 гвардійської армії. В ніч на 3 березня 1944 року в результаті вмілих відважних дій бійців 93-ї окремої розвідроти 88-ї гвардійської стрілецької дивізії (полковник Панков Б.Н.) під командуванням ст. лейтенанта Каткова Ф. Л. було пройдено передній край оборони 16-ї мотострілецької (німецької) дивізії генерал-лейтенанта Шверіна, захоплено ворожі артилерійські позиції, житлові масиви Зелене і Станційне. Цим самим було забезпечено форсування р. Інгулець і визволення Інгулецького регіону. У своїх мемуарах Чуйков В. І. назвав цей бойовий епізод «Інгулецьким парадоксом».
До 8 березня радянські війська розширили захоплений плацдарм на західному березі Інгульця. Після ретельної підготовки і перегрупування частини 3-го Українського фронту знову перейшли в наступ, ведучи його в напрямку Нового Бугу й Одеси. За блискавично проведену Нікопольсько-Криворізьку операцію війська 3-го Українського фронту отримали подяку від Верховного Головнокомандуючого. 22 лютого о 22 годині Москва салютувала 20-ма артилерійськими залпами із 224-х гармат. 22 дивізії, бригади, полки та окремі батальйони, особистий склад яких відзначився в боях, були удостоєнні почесного найменування «Криворізькі». Орденом Червоного Прапора були нагороджені 188-а та 353-а стрілецькі дивізії, Орденом Суворова другого ступеня – 236-а стрілецька дивізія та 15-а і 88-а гвардійські стрілецькі дивізії. Тисячі солдат і офіцерів були представлені до урядових нагород.
(Матеріал підготовано за книгою «Кривий Ріг: лихоліття 1941-1945»)
