«Україні потрібен надзвичайний стан в освіті», – під таким галасливим заголовком оприлюднений допис народної депутатки і члена фракції політичної партії «Голос» Інни Совсун.
Авторка матеріалу дійшла до такого несподіваного висновку на основі вивчення інформаційного повідомлення про результати Міжнародного дослідження якості освіти PISA (Program for International Student Assessment), що започатковане Організацією економічного співробітництва та розвитку в 1997 році.
Дослідження PISA оцінює грамотність 15-річних учнів у таких освітніх галузях, як читання, математика та природничо-наукові дисципліни, і визначає ступінь оволодіння підлітками здатністю застосовувати власні знання й уміння в реальних життєвих ситуаціях.
Не дивлячись на високий авторитет PISA і беззаперечну довіру до результатів проведених досліджень, доцільно зробити кілька методологічних застережень.
По-перше, для України ще до початку повномасштабного вторгнення було сформовано репрезентативну вибірку, яка включала 295 шкіл та понад 9000 учнів. Насправді у дослідженні взяли участь 3876 учнів із 164 шкіл. Тобто реальне дослідження на матеріалах України, скоріш за все, не є статистично репрезентативним.
По-друге, дослідження не охоплює українських школярів, які навчаються за кордоном.
По-третє, до початку повномасштабного вторгнення планувалося, що збір інформації буде проведено у квітні-травні 2022 року, але через широкомасштабне вторгнення воно було проведено у жовтні 2022 року.
Але не секрет, що після літніх канікул рівень так званих «остаточних знань» у школярів не такий високий, як в кінці навчального року.
Утім, зазначені застороги не є приводом не брати отримані результати до уваги.
Інна Совсун пише: «…Дуже добре, що у нас є ці цифри. Адже з 2020 року українська держава не змогла налагодити самостійний збір інформації про освітні втрати. Цей результат має стати дном, від якого ми маємо відштовхнутися. Тепер їх необхідно перекласти на конкретні рішення».
2020 рік згаданий не просто так. Це явний натяк на те, що, починаючи з 2020 року, в українській освіті буцімто нічого не робилося.
Правда полягає у тому, що збір інформації про освітні втрати не було налагоджено ані в 2014-му, ані в 2015-му, ані в 2016-му роках, протягом яких бакалавр Совсун займала високу посаду першого заступника міністра освіти і науки України.
Також правда полягає у тому, що у бюджеті на 2020 рік не було виділено коштів на «самостійний збір інформації про освітні втрати», і депутати з фракції «Голос» не вносили пропозицій про фінансування такого «самостійного збору інформації...». Тобто застосовано примітивну маніпуляцію: критикують за невиконання того завдання, якого і не було...
Правда полягає також в тому, що протягом 2020–2022 років Державна служба якості освіти та Український центр оцінювання якості освіти проводили національні аналітичні дослідження освітніх втрат і навіть оприлюднювали презентації цих досліджень.
Думаю, не варто аналізувати інші недолугі політичні натяки. Перейдемо до аналізу пропозицій. Що ж треба робити?
Депутатка радить: «Нам потрібен культ, що добре вчитися – це добре. Що світом керують ті, хто добре вчиться. Що читати приємно, корисно й потрібно».
Це цінна порада. Як же ми самі до цього не додумалися?
І ще одна порада: «Нам терміново потрібно щось робити із якістю навчальних програм».
От нарешті все зрозуміло! Треба робити «щось». Дуже цінна порада. Беремо на озброєння!
І нарешті головний галасливий висновок: «Нам потрібен надзвичайний стан в освіті. Адже йдеться про наше майбутнє».
Що таке «надзвичайний стан в освіті»? Гучне словосполучення, яке за традицією не розшифровується. Відповідно, під цим поняттям можна розуміти все що завгодно.
Складається враження, що освітня експертка не помітила, що вся країна вже майже 1 рік і 10 місяців живе в умовах воєнного стану. Що в країні є реальний освітній фронт – тисячі і тисячі освітян щодня і щоночі виконують невластиві функції. У тому числі – облаштовують та підтримують в нормальному стані укриття і пункти незламності. У тому числі – у міру можливостей забезпечують учням підвищений рівень безпеки (тривожні кнопки, охорона, відеоспостереження, облаштування парканів). У тому числі – надають специфічну психологічну підтримку учням, а також – їхнім батькам. У тому числі – постійно забезпечують цифровізацію освітнього простору, який дозволяє здобувачам освіти мати доступ до якісного контенту. У тому числі – впроваджують вкрай необхідну реформу шкільного харчування. У тому числі – підвищують інклюзивність освітнього середовища. У тому числі – виконують особливі функції, про які в умовах воєнного стану не можна казати вголос. І таких «у тому числі» можна написати ще десятки...
Давайте включимо здоровий глузд. Так, освітні втрати є. Але це цілком очікувано в умовах воєнного стану. Втрати є і в медицині, і в енергетиці, і в будівництві, і в промисловості, і в усіх інших галузях. Це вже давно не новина. Це не галасливий сценарій, а наше реальне життя. І не помічати цього може або ворог, або провокатор...
До речі, проблематика освітніх втрат та їхнього подолання в умовах воєнного стану завжди широко і відверто обговорювалася Міністерством освіти і науки. Наприклад, 22 лютого 2023 року за ініціативи міністра освіти і науки Сергія Шкарлета відбувся масштабний форум «Вплив війни на результати навчання», на якому було заслухано результати аналізу освітніх втрат, у першу чергу – на основі даних національних досліджень.
На форумі виступали міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет, голова комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак, голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Юлія Гришина, президент Національної академії педагогічних наук Василь Кремень, віце-президент Національної академії наук України Олег Рафальський, Голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак, Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко, заступник директора Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко, співголова громадської організації «Батьки SOS» Олена Парфьонова та багато інших фахівців.
За дорученням міністра Державна служба якості освіти та Український центр оцінювання якості освіти провели глибокий моніторинг освітніх втрат, а на форумі було представлено відповідні презентації. Ці презентації оприлюднені.
«Попри воєнний стан, за результатами дослідження, безперервний доступ до освітнього процесу мали майже 70% учнів. Водночас у минулому навчальному році під час пандемії коронавірусу ця частка становила 50% учнів. Нині майже 80% дітей, які перебувають за кордоном, мають постійний доступ до освітнього процесу в українських школах», – невтішна цитата із виступу міністра Шкарлета.
Простеньке запитання: якщо половина учнів під час пандемії і третина учнів під час воєнного стану не мали доступу до безперервного освітнього процесу, то чи можна очікувати відсутність освітніх втрат? Думаю, відповідь очевидна навіть для звичайного школяра.
За результатами форуму, на основі аналізу наявних результатів освітніх втрат – до речі, в умовах воєнного стану цілком очікуваних – у 2022-му та першому кварталі 2023-го було ухвалено низку важливих управлінських рішень. Серед них:
1) розроблено нормативні та методичні матеріали для організації додаткових «компенсаційних» занять;
2) розроблено програми з надолуження освітніх втрат;
3) розпочато експериментальні програми тьюторства;
4) запущено перегляд освітніх програм, зокрема в напрямку адаптації їхнього змісту з урахуванням наявних освітніх втрат;
5) розроблено експрес-курси з найбільш важливих дисциплін;
6) створено додатковий цифровий контент та діагностичний інструментарій для виявлення прогалин з певних навчальних тем;
7) забезпечено подальший розвиток ресурсного потенціалу Всеукраїнської школи онлайн;
8) здійснюється методична підготовка вчителів до роботи з учнями, які мають значні навчальні прогалини в розвитку компетентностей;
9) запущено проєкт, що спрямований на зменшення негативних наслідків для психічного здоров’я учасників освітнього проєкту (на основі досвіду ЮНЕСКО);
10) ініційовано низку наукових досліджень, спрямованих на ідентифікацію освітніх втрат та шляхи їхнього подолання.
Про ці рішення широко повідомлялося у засобах масової інформації.
Проблема освітніх втрат – надзвичайно серйозна, аби її обговорювати поспіхом, уривками, мовою політичних спекуляцій.
Так звані «освітні експерти» і «освітні експертки», які обговорюють освітні втрати, чомусь акцентують увагу лише на негативних оцінках. Складається враження, що деяким авторам дуже приємно поливати українських освітян відбірним брудом.
Насправді представлені у дослідженні PISA-2022 результати, на мій погляд, не такі катастрофічні, аби давали привід мріяти про маячню із запровадженням в освіті надзвичайного стану.
З оприлюднених результатів дослідження PISA-2022 випливає:
1) В Україні більшість учнів (80%) відчувають свою приналежність до закладу освіти, і лише незначна частина учнів почувається самотніми, перебуваючи там. Більшість учнів погоджуються з тим, що вчителі ставляться до них доброзичливо, з повагою, цікавляться їхніми справами та переймаються, щоб у них було все добре.
2) Успішність українських учнів з математики у балах PISA – 441. Це більше, аніж у низці країн ЄС (Греція, Румунія, Кіпр) та низці заможних країн (Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Бразилія, Аргентина).
3) Успішність українських учнів з читання у балах PISA – 428. Це більше, аніж в низці країн ЄС (Болгарія, Кіпр) та низці заможних країн (Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Бразилія, Аргентина, Малайзія).
4) Успішність українських учнів з природничо-наукових дисциплін у балах PISA – 450. Це більше, аніж в низці країн ЄС (Греція, Румунія, Болгарія, Кіпр) та низці заможних країн (Ісландія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Бразилія, Аргентина, Малайзія).
5) Відсоток учнів з низьким соціально-економічним статусом, які отримали результат у верхньому квартильному інтервалі розподілу балів з математики в Україні – 11%, середній показник у світі – також 11%. Але українські учні вчать математику в умовах щоденних повітряних тривог та періодичних відключень електрики – таких проблем немає в інших країнах.
6) Результати українських школярів у 2022 році є нижчими порівняно з результатами 2018 року. Але аналогічна тенденція зафіксована і в країнах ОЕСР: середній бал по математиці знизився з 489,3 у 2018 році до 472,4 у 2022 році, читання – з 487,1 до 475,6, природничо-наукові дисципліни – з 488,7 до 484,6. Це дає підставу зробити припущення, що зниження освітніх результатів школярів – глобальна проблема, а не якесь унікальне «українське явище». Вдумливі дослідники ще мають з’ясувати: який обсяг освітніх втрат українські школярі зазнали через агресію, а який – внаслідок інших об’єктивних тенденцій.
7) В Україні 58% учнів досягли базового рівня грамотності з математики, 59% – із читання, 66% – з природничо-наукових дисциплін. Таким чином, більшість учнів, не дивлячись на воєнний стан, вправно опановують навчальну програму.
8) В Україні 70% підлітків почуваються задоволеними чи дуже задоволеними життям.
9) Більшість учнів в Україні почувається в безпеці у своїх закладах освіти. Абсолютно феноменальний результат з огляду на широкомасштабну агресію, яку переживає Україна.
10) Не дивлячись на повномасштабну агресію, в Україні дослідження PISA-2022 все-таки проведено. Це – безсумнівний здобуток. Таке непересічне досягнення здобуток змогли отримати лише справжні професіонали.
Будь-який читач, який бажає мати власне уявлення про результати дослідження, а не покладатися на думку галасливих експертів та експерток, може ознайомитися з повною версію звіту.
Освітня політика має формуватися на основі доказових аргументів, допустимої і належної інформаційної бази, врахування кращих вітчизняних традицій, з використанням арсеналу педагогічної науки.
Пустопорожні вербальні маніпуляції та недолугі політичні спекуляції не мають лягати в основу освітньої політики.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор
