Сьогодні ми публікуємо другу частину авторських текстів кандидата історичних наук, доцента кафедри соціально-гуманітарних наук та в.о. декана юридичного факультету Державного університету економіки та технологій Шляхтича Романа Петровича. В матеріалі автор пояснює що собою представляє російська агресія, чи вперше Росія напала на Україну, та які висновки ми можемо зробити з цих жахливих подій на майбутнє. (Перша публікація з серії тут)
Російсько-українські війни. Частина 2
Після завершення навали Золотої Орди у II пол.XIV-XV ст. геополітична ситуація в Східній Європі змінюється. Більшість земель колишньої Київської Русі переходить під контроль Великого князівства литовського (скорочено ВКЛ). «Київська спадщина» мала величезний вплив на всі сфери життя ВКЛ, зокрема, «Руська правда» - кодекс законів Середньовічної Української держави виконував аналогічну роль у ВКЛ, руська (українська) мова стала державною. Більше того, навіть офіційна назва держави була «Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське». Вже сама ця назва свідчила, що держава формувалась за рахунок трьох народів і одну з провідних ролей відігравав руський (тобто український) народ. Про важливу роль українців у ВКЛ свідчить і той факт, що до кінця XV ст. у колишніх князівств Київської Русі зберігались ознаки самостійності. Тому сучасний український історик Н. Яковенко стверджує, що Велике князівство Литовське існувало як поліетична держава, яка до кінця ХV ст. була федерацією окремих земель, що мали автономію і були «державами у державі», хоча і очолювалися князями з династії Гедиміновичів, однак, маючи цілковиту підтримку місцевого руського населення, нерідко проводили незалежну політику.
В цей же час, в північно-східних землях колишньої Київської Русі розпочинає свій розвиток московське князівство. На ХV ст московські князі вже захопили лідерство серед інших князівств цього регіону. Ще в часи золотоординського іга на чолі московського князівства стає Іван Калита. Саме з цього часу починається ідейне оформлення того, що сьогодні ми знаємо (на жаль!) як «руський мир». В цей час московські князі започатковують політику збирання земель колишньої Київської Русі. Логіка їхніх дій була наступна – на чолі московії знаходяться представники династії Рюріковичів. Це була правляча династія у Київській Русі, отже вони (московити) мають право на землі цієї держави. Таким чином були закладені територіальні претензії до України, які нікуди не зникли і до сьогодні. Крім того, після захоплення турками Візантії, яка вважалась центром православного світу, московські ідеологи розробили ідею «москва – третій Рим» тобто визначили (чомусь), що тепер москва має бути центром православ’я. Цю ідею вони теж понесли крізь віки і сьогодні вона також є одним зі стовпів «руського миру». В цей же час формуються і дві основні стратегії московії для війн із сусідами: 1) попереднє формування промосковської «п’ятої колони» в середовищі вірогідного противника; 2) подання своєї агресії за внутрішній конфлікт.
Першим московським князем який відкрито заявив претензії на всю київську спадщину став Іван ІІІ. Саме він в кінці ХV ст. починає називати себе «государем всія Русі», непрозоро натякаючи на свої величезні амбіції. Але для реалізації своїх амбіцій потрібно було воювати з ВКЛ. Першою ціллю стала Чернігово-Сіверщина. Для захоплення цих земель московія вдалась до тактики переманювання місцевих князів. Справа в тому, що на землях Чернігово-Сіверщини знайшли свого часу прихисток князі-втікачі з московії Шемятичі та Можайські. Литовська влада надала їм тут земельні наділи сподіваючись використати в своїх інтересах. Але Іван ІІІ таємно домовився з їхніми нащадками. В результаті, коли в 1500 році розпочалась війна між московією та ВКЛ, ці удільні князі склали присягу на вірність московському князю. Місцеві мешканці чинили запеклий опір загарбникам. У відповідь московські вояки проводили терор проти місцевих. Як занотував автор так званого Типографського літопису, московити «багато міст, і волості, і села полонили, і багатьох людей піддали мечу та вогню, а інших в полон повели». А місто Путивль взагалі спалили повністю. Багато місцевих змушені були покинути свої домівки, перебравшись в незахоплені московитами землі.
Вирішальна битва відбулась над р. Ведрошою. В цій битві перемогли московити і це врешті дозволило їм укласти вигідне для себе перемир’я. В 1503 році було укладено договір, за яким на 6 років фіксувався поточний стан справ, тобто Чернігово-Сіверщина залишалась під окупацією московії.
В цій битві чи не вперше з московитами зустрівся Костянтин Острозький, представник української шляхти, поборник православ’я та відомий полководець. В битві під Ведрошою московити перемогли, але вже через декілька років в битві під Оршею перемогу здобудуть війська під керівництвом К. Острозького.
Знаменита битва відбулась 8 вересня 1514 року. В цей день союзне військо Великого князівства Литовського і Польського королівства, очолюване руським князем Костянтином Острозьким, розбило московитську армію. Військо московитів очолював воєвода Іван Челяднін, їх було більше, але серед їхнього керівництва були конфлікти. Крім того, московитське військо знаходилось у невигідному місці. Скориставшись цим К. Острозький зумів наголову розбити московитів. Челяднін разом із десятьма воєводами потрапив у полон. Московське військо втратило кілька тисяч загиблими й близько 5 тис. полоненими. Причому більшість втрат припали на дворянство, яке становило кістяк феодального війська.
Отже, ця перемога переконливо засвідчила, що українці здатні боротись з московитською навалою. Більше того, можуть перемагати цю орду. Ще яскравіші битви та перемоги будуть у українського війська попереду, коли на історичну сцену зійде козацтво.
Продовження історії в третій частині серії публікацій.
