З року в рік у світі відзначають значуще для всіх слов’янських народів свято – День слов’янської писемності та культури. А для всіх православних вірян цей день славиться ще й визначним церковним святом, адже 24 травня – це день вшанування пам’яті великих просвітителів Кирила та Мефодія
Історія української мови веде свій початок від праслов'янської мовної єдності
Писемність на східнослов'янських землях існувала ще до запровадження християнства. Про існування писемності на Русі свідчать договори з греками, писані руською мовою 911 і 944 рр., тексти яких вміщено в "Повісті временних літ". Літописець зазначив, що в руських послів були грамоти, підписані князем.
Засновники слов’янської азбуки брати Кирило та Мефодій. Мефодій і Кирило народились і виросли в Македонії, при царському дворі у сім'ї знатного вельможі сотника Лева, який мав сімох синів. Старший брат Мефодій понад дев'ять років був воєводою, потім став монахом, а згодом із молодшим братом відстоював і пропагував християнство.
«Душа, що не знає літер, – мертва душа!» - говорив Кирило.
Розвиток писемності Київської Русі припадає на кінець X — середину XIII ст. Для всього православного півдня й сходу Європи єдиними були біблійна, богослужбова, проповідницька, агіографічна, церковно-історична, природничо-наукова та часткова світська історіографічна й повістева літератури.
Старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках. У 1113 році з'явилася славнозвісна праця печерського Нестора "Повість временних літ".
Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретною датою – виданням "Енеїди" І.П. Котляревського 1798 року. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою українською мовою.
Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше видано «Кобзар» Т.Г. Шевченка – можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху були й перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів і доньок України.
Шлях розвитку нашої мови – це тернистий шлях боротьби. Дуже багато жорстоких заборон пережила наша мова, але мужньо витримала всі знущання. Шануй мову свого народу!
«Минуще все, лиш слово не мине».
Надія Торгунакова (1-й курс).
Велику шану двом братам-ченцям дають у багатьох країнах світу вже не перше десятиліття, але чимало людей в нашій рідній країні все ще не усвідомлюють важливості цього свята. То в чому ж його сутність?
Історично, Кирило і Мефодій були слов’янськими просвітителям християн. Їх імена недарма пов’язують із народженням усіх слов’янських мов, адже всім нам відома «кирилиця», якою ми послуговуємося й нині, була створена на основі першої слов’янської азбуки. Створив цю азбуку Кирило близько 862 року, використовуючи та істотно змінивши грецьку абетку. З того часу Кирила і Мефодія в народі заслужено стали називати словенськими вчителями.
За народним календарем
Окрім урочистого християнського святкування 24 травня, День Кирила та Мефодія багатий на прикмети. По-перше, слід зауважити, що серед простого люду здавна свято називали Мокрим, адже в цей день часто дощить, а також через співзвучність з іменем Мокія Амфіпольского, чию постать теж згадують цього дня. Так як свято прозвали «мокрим», звідси й пішли такі народні прикмети:
· На Мокія день мокрий — все літо буде мокре;
· Схід сонця багряний – грізне і спекотне літо;
· Якщо на Мокіїв день іде дощ, то буде сорок днів лити;
· Туман на Мокія – до дощового літа.
Кирило та Мефодій стали уособленням і символом слов’янської культури в усьому християнському світі, а ми, в свою чергу, маємо продовжувати користуватися й безперестанно вдосконалювати та розвивати отриманий від них дар.
Надіслала Марія Пасічник, студентка 1 курсу ДУЕТ.
